Історія ACEA

Відомо, що безумовними лідерами автомобільного ринку за ємністю є Європа і США. Так було завжди. І в усі часи автомобілі, які вироблялися для цих двох ринків, мали специфічні відмінності/особливості, за якими завжди можна було відрізнити машину, зроблену для американського ринку, від такої самої, але зробленої для Європи. І справа тут не тільки в майданчиках для номерних знаків, які за розмірами відрізняються в США та в європейських країнах, і навіть не в спідометрах і одометрах, які в США рахують милі, а в Європі — кілометри.

Різниця завжди була глибшою: враховувалися норми законодавства щодо правил дорожнього руху, наприклад, у США вимоги до бортових освітлювальних приладів автомобіля відрізняються від європейських. Крім того, у США трохи інший менталітет, що суттєво впливає на політику комплектацій автомобілів, які туди постачаються.

З певного часу в США та Європі стали суттєво розрізнятися й законодавчі вимоги до екологічної безпеки автомобілів, що потребувало, крім усього іншого, ще й різних підходів до конструювання двигунів. Ну а різні конструкції та/або використовувані у виробництві матеріали — це однозначно різні вимоги до хімічного складу і якості моторної оливи.

Саме з цієї причини на певному етапі стандарти якості суто американської організації API перестали влаштовувати європейських автовиробників, і вони об’єдналися в Комітет автомобільних конструкторів відкритого ринку CCMC (Committee of Common Market automobil Constructors, 1972 р.). Уже в 1975 році цей комітет опублікував свої перші вимоги до якості моторних олив, призначених для автомобілів, що продаються на європейських ринках.