Гідрокрекінгові оливи
У цьому розділі: 7 статей
Що таке гідрокрекінгові моторні оливи, чим вони відрізняються від мінеральних і синтетичних та чи потрібно взагалі все це знати автолюбителю? У мене іноді складається враження, що саме страшне слово гідрокрекінг було використане виключно з метою переділу ринку якимось геніальним маркетологом.
Тому що, якщо копнути глибше в технологіях виробництва тих же автоолив, можна дістати на поверхню й ще більш «страшні» та складні для розуміння терміни.
Отже, спробуємо розібратися, чи так це важливо для автолюбителя — гідрокрекінгова олива чи якась інша...
Скажу одразу, щоб не тягнути інтригу: для більшості водіїв відповідь — «майже ні». Але слово «майже» тут ключове, тож розберімося по порядку: з чого роблять оливи, що саме робить гідрокрекінг, чому напис на каністрі мало що означає і коли дорожча основа справді відпрацьовує свої гроші.
П’ять груп базових олив простими словами
Будь-яка моторна олива — це базова олива, яка становить основну частину об’єму, плюс пакет присадок. Американський інститут нафти (API) ділить базові оливи на п’ять груп. Ділить за вимірюваними параметрами (вміст сірки, насичених вуглеводнів, індекс в’язкості), а не за рекламними словами:
| Група | Як отримують | Як зазвичай пишуть на каністрі |
|---|---|---|
| I | нафтова основа, очищена розчинниками | мінеральна |
| II | нафтова основа, очищена воднем (гідроочищення, гідрокрекінг) | мінеральна |
| III | глибокий гідрокрекінг; сюди ж належать GTL-основи | синтетика, «синтетична технологія», HC-Synthese |
| IV | ПАО (поліальфаолефіни), синтезовані на хімічному заводі | синтетика |
| V | естери та інші основи, що не ввійшли в перші чотири групи | синтетика; часто як добавка до інших основ |
Напівсинтетика окремою групою не є: це суміш, найчастіше мінеральної основи з основою III або IV групи. А GTL (gas-to-liquids) — цікавий окремий випадок: таку основу роблять не з нафти, а з природного газу. Вона виходить дуже чистою і з високим індексом в’язкості, але формально теж належить до III групи; у галузі такі основи неофіційно називають III+. Межі кожної групи з цифрами ми розбирали у статті «Синтетика» на етикетці, тут досить загальної картини.
Що насправді робить гідрокрекінг
Звичайна мінеральна основа — це нафтова фракція, з якої розчинниками вимили найгірше. Сірка, ароматичні вуглеводні й нестабільні молекули в ній лишаються, хоч і в меншій кількості. Під час гідрокрекінгу сировину обробляють воднем під високим тиском і температурою на каталізаторі. Сірка й азот ідуть геть, ароматика насичується воднем, а довгі розгалужені молекули розриваються й перебудовуються в однорідніші.
Що це дає мотору? Високий індекс в’язкості (олива менше рідшає на гарячому двигуні й менше густіє на холоді), кращу стійкість до окислення і меншу випаровуваність, ніж у мінералки. Власне, тому основа III групи й змогла стати «синтетикою»: за більшістю параметрів, важливих для звичайного двигуна, вона ближча до ПАО, ніж до мінеральної. Слабкі місця теж є: у сильний мороз і за дуже високих температур ПАО та естери, як правило, все ще поводяться краще. Докладніше про саму технологію — у статті що таке гідрокрекінг.
Чому слово «синтетика» мало що гарантує
Юридично це слово майже ніде не захищене. У США 1999 року Національний відділ реклами (NAD) розглянув скаргу Mobil на Castrol і погодився, що оливу на основі III групи можна рекламувати як синтетичну. Відтоді більшість виробників так і робить. Німеччина пішла іншим шляхом: 2018 року Федеральний суд (BGH) визнав оманливим напис «повністю синтетична» на оливі з гідрокрекінговою основою, тому на німецьких каністрах можна побачити чесніше «HC-Synthese». Ні в ЄС загалом, ні в Україні юридичного визначення «синтетики» для моторної оливи немає, тож «synthetic» на каністрі може означати і ПАО, і естери, і звичайну III групу. На око чи на дотик їх теж не розрізниш — про це у статті як відрізнити гідрокрекінгову оливу.
Що справді має значення для водія
Мотору байдуже, як називається основа. Йому важливо, щоб олива мала потрібну в’язкість, витримувала навантаження, не окислювалася раніше строку і тримала двигун чистим. А це перевіряють не за назвою основи, а випробуваннями готової оливи. Тому дивитися варто на три речі в такому порядку. Перше — допуск автовиробника (VW 504 00/507 00, MB 229.5, BMW Longlife-04 тощо), якщо його вимагає сервісна книжка. Друге — клас за ACEA або API і в’язкість за SAE, теж з інструкції. Третє, і лише коли все інше збігається, — ціна та репутація продавця.
Слова «синтетика» в цьому переліку немає не випадково. Якщо олива на основі III групи має потрібний допуск, вона пройшла ті самі моторні випробування, що й олива на ПАО з тим самим допуском. Що таке допуски і як їх перевірити — у статті що таке допуски олив.
Звідси й порада, як читати етикетку. Каністру читайте ззаду, а не спереду. Спереду маркетинг: «synthetic», «advanced», «technology». Ззаду суть: в’язкість, класи ACEA/API і перелік допусків. Шукайте слова «approved», «approval», «Freigabe» поруч із кодом автовиробника. Формулювання «meets», «suitable for» чи «відповідає вимогам» означає лише, що виробник оливи сам вважає її придатною, без офіційного схвалення автовиробника.
Коли за ПАО чи естери варто доплатити
Є ситуації, коли дорожча основа має сенс навіть за однакового допуску. Перша — сильні морози: якщо машина ночує на вулиці при мінус тридцяти й нижче, олива 0W на ПАО зазвичай швидше доходить до підшипників і розподільчих валів під час холодного пуску. Друга — великі навантаження й температури: форсовані турбомотори, трек-дні, буксирування важкого причепа в спеку. ПАО й естери менше випаровуються і повільніше окислюються, а саме тут ці властивості й працюють. Третя — дуже довгі інтервали заміни. Якщо ви справді їздите за гнучким сервісним інтервалом до 30 тисяч кілометрів, запас стійкості основи не завадить. Але й тут спершу дивіться на допуск: саме він визначає, чи можна цій оливі такий інтервал узагалі.
Для решти — міська їзда, звичайний клімат, заміна за регламентом або частіше — гідрокрекінгова олива з потрібним допуском, як на мене, найрозумніший вибір за співвідношенням ціни і якості. Переплата за «справжню» синтетику в такому режимі здебільшого купує запас, який мотор так і не використає. Ці гроші краще витратити на вчасну заміну і якісний фільтр.
Тож гідрокрекінгова олива в каністрі, мінеральна чи «повна» синтетика — для водія це питання другого ряду, після допусків, класу і в’язкості. Хто хоче копнути глибше, читайте далі по розділу: чому технологія основи другорядна, я докладно пояснював у статті гідрокрекінгові оливи — це добре чи погано, а підсумок усієї теми — у статті чи можна застосовувати гідрокрекінгові оливи.