«Синтетика» на етикетці: що насправді в каністрі?

Отже, на полиці стоять три каністри однакової в’язкості. На першій великими літерами написано «100% синтетика», на другій скромніше — «синтетична технологія», а на третій, німецькій, якесь незрозуміле «HC-Synthese». Продавець, звісно, радить першу — вона ж «справжня». Знайомо?

Насправді слово «синтетика» на етикетці давно вже не означає майже нічого. Що таке гідрокрекінг, ми вже розбирали в окремій статті: простою мовою, це глибока хімічна переробка нафтової основи, після якої вона за властивостями наближається до синтетичної. А от як гідрокрекінгова олива стала «синтетикою» і що з цього має знати покупець — спробуємо розібратися.

П’ять груп базових олив

Для початку трохи порядку в термінах. Американський інститут нафти (API) у своїй системі ліцензування моторних олив ділить усі базові оливи на п’ять груп. Ділить не за словами на етикетці, а за вимірюваними параметрами: вмістом насичених вуглеводнів, вмістом сірки та індексом в’язкості (чим він вищий, тим менше олива рідшає при нагріванні).

Група I. Класична мінеральна основа, очищена від небажаних домішок розчинниками, старим способом. Насичених вуглеводнів у ній менше 90% або сірки більше 0,03%, індекс в’язкості — від 80 до 120.

Група II. Та сама нафта, але очищена воднем (гідроочищення, часто вже й помірний гідрокрекінг). Насичених вуглеводнів не менше 90%, сірки не більше 0,03%, індекс в’язкості той самий — від 80 до 120. На етикетці це, як правило, все ще «мінеральна» олива.

Група III. Та сама нафтова сировина після глибокого гідрокрекінгу, за жорсткіших умов: вимоги до сірки й насичених вуглеводнів як у II групи, а індекс в’язкості — не менше 120. Саме це і є гідрокрекінгова олива, та сама, яку на каністрі найчастіше називають «синтетикою».

Група IV. ПАО (поліальфаолефіни) — синтетика в прямому сенсі слова: цю основу не виділяють із нафти, а синтезують на хімічному заводі.

Група V. Усе, що не потрапило в перші чотири групи, насамперед естери (складні ефіри).

Зверніть увагу: слова «синтетика» в цій класифікації немає взагалі. Є групи, а як назвати оливу на каністрі — вирішує відділ маркетингу.

Як гідрокрекінг став «синтетикою»

Ще наприкінці 90-х років минулого століття «синтетикою» в рекламі моторних олив, як правило, називали оливи на ПАО. Потім Castrol перевів свою синтетичну оливу для американського ринку на гідрокрекінгову основу III групи, а слово «синтетична» на каністрі залишив. Mobil поскаржилася. Розглядав скаргу не суд, а Національний відділ реклами (NAD) при американських Бюро сприяння бізнесу — орган саморегуляції реклами. У квітні 1999 року він погодився з доказами Castrol: оливу на основі III групи можна рекламувати як синтетичну. Mobil це рішення оскаржувати не стала.

Що було далі, неважко здогадатися. Гідрокрекінг набагато дешевший за синтез, а слово «синтетика» продається краще, тож більшість великих виробників перевела свої «синтетичні» оливи на III групу. Приблизно як «домашня» ковбаса в супермаркеті: ніхто ж не обіцяв, що її робили вдома. Саме тому відрізнити гідрокрекінгову оливу від синтетичної за етикеткою, як правило, неможливо (детальніше — у статті як відрізнити гідрокрекінгову оливу).

Німецький виняток: HC-Synthese

Не всюди з цим погодилися. У Німеччині один виробник подав до суду на конкурента, який рекламував оливу на гідрокрекінговій основі як «повністю синтетичну моторну оливу нового покоління» (vollsynthetisch). Земельний суд Кельна 2015 року в позові відмовив, апеляційний суд Кельна таке формулювання заборонив, а 21 червня 2018 року Федеральний суд Німеччини (BGH, справа I ZR 157/16) цю заборону підтвердив.

Логіка суду проста і, як на мене, здорова: покупець, який бачить слова «повністю синтетична», чекає окремої, дорожчої категорії — основ IV або V групи, тобто ПАО чи естерів. А якщо в каністрі гідрокрекінг, його вводять в оману.

Нових термінів суд не вигадував. Але німецькі етикетки сьогодні говорять чесніше: оливи на основі III групи там зазвичай позначають як «HC-Synthese» (HC — від англійського hydrocracking, тобто гідрокрекінг). Тож ці літери на німецькій каністрі означають чесно названу гідрокрекінгову оливу, а не щось гірше.

Потрібно розуміти інше: це німецьке правило. Ні в ЄС загалом, ні в Україні юридичного визначення «синтетики» для моторної оливи немає. Тобто на нашому ринку слово «synthetic» на каністрі може означати і ПАО, і естери, і гідрокрекінг III групи.

GTL, ПАО, естери: що й де сьогодні

Тим часом і сам гідрокрекінг не стояв на місці.

По-перше, поширилися основи, які в галузі неофіційно називають III+: гідрокрекінг з особливо високим індексом в’язкості. Окремої групи для них у класифікації API немає, формально це та сама III група.

По-друге, з’явилися GTL-основи (gas-to-liquids, тобто «газ у рідину»), які роблять не з нафти, а з природного газу. Найвідоміший приклад — завод Pearl GTL компанії Shell у Катарі, який виробляє базову оливу з 2011 року. Сировина інша, але за класифікацією API це теж III група.

У результаті саме III та III+ групи сьогодні становлять основу більшості олив із написом «синтетика» і витіснили ПАО з багатьох рецептур «повністю синтетичних» олив.

А ПАО та естери нікуди не зникли. Їх і далі використовують, здебільшого в дорогих і спортивних оливах, а також в оливах 0W, де особливо важливі низька випаровуваність і текучість на морозі. Тільки от прочитати про це на етикетці вдається далеко не завжди: склад основи — комерційна таємниця виробника, і «synthetic» він може написати на будь-якій із них.

Що це означає для покупця?

Чи означає все це, що «синтетика» на III групі — обман, а вас ошукали? Ні. Якісна олива на основі III групи з потрібними допусками — не підробка і не «несправжня» синтетика, а нормальна сучасна моторна олива. Допуск автовиробник дає за результатами випробувань готової оливи, а не за назвою її основи. І якщо олива ці випробування пройшла, вашому мотору байдуже, з нафти, з газу чи з хімічного заводу її основа.

Тому на практиці все зводиться до кількох простих правил.

1. Дивіться на допуски, класи якості й в’язкість, яких вимагає виробник вашого автомобіля, а не на слово «synthetic». Саме вони, а не напис великими літерами, вирішують, чи підходить олива вашому двигуну (детальніше — у статті що таке допуски олив). І пам’ятайте: «відповідає вимогам» на каністрі — це ще не допуск, а лише обіцянка самого виробника оливи.

2. Не переплачуйте за слово. Якщо олива на ПАО чи естерах має ті самі допуски, що й гідрокрекінгова, а коштує помітно дорожче, — чи варта різниця цих грошей, вирішуйте самі. Вимоги виробника вашого автомобіля виконують обидві.

3. Синтетика потрібна далеко не завжди. Якщо олива з потрібним допуском і в’язкістю на етикетці названа напівсинтетикою чи мінеральною, шкоди двигуну від неї не буде (про це — у статті що краще — синтетика чи мінералка).

4. Підробка — це зовсім інше. Підробка — це невідома рідина в каністрі відомої марки, яка не має нічого спільного ні з написом, ні з допусками. Як її не купити, читайте у статті як не купити підроблену оливу.

Ще раз повторюся: моторні оливи поділяються не на синтетичні, гідрокрекінгові й мінеральні, а на придатні і непридатні для вашого двигуна (див. статтю чи можна застосовувати гідрокрекінгові оливи). Слово «синтетика» на етикетці не гарантує нічого — мають значення лише допуски, класи якості й в’язкість, яких вимагає автовиробник.